Блокування газової площі на Полтавщині загрожує українському видобутку та зимовому імпорту

Розробку Жуківської нафтогазоносної площі загальмовано, і галузева асоціація каже, що це коштує Україні інвестицій, яких під час війни нічим замінити. Кожен кубометр, не видобутий удома, доведеться купувати за кордоном за валюту.

Блокування розробки Жуківської нафтогазоносної площі на Полтавщині позбавляє Україну критично важливих інвестицій у власний газовидобуток посеред війни, вважає директор Асоціації газовидобувних компаній України Артем Петренко. За його словами, штучне гальмування такого роду працює в інтересах країни, яка атакує українську енергосистему, а наслідки вийдуть далеко за межі однієї ліцензійної ділянки.

Контекст має значення. Полтавщина — серцевина українського суходільного газовидобутку, і впродовж вересня вона перебуває під прямими фізичними ударами: 22 вересня було знищено об'єкт «Нафтогазу». Претензія галузі полягає в тому, що видобуток стискають одразу з двох боків — ракетами з одного і адміністративними перешкодами з іншого. Перше не залежить від нікого в Києві. Друге залежить.

Арифметика невблаганна, і саме вона робить цю історію фінансовою, а не лише енергетичною. Власний газ — найдешевший газ, який має Україна, бо коштує рівно стільки, скільки коштує його підняти. Будь-який обсяг, не видобутий удома, доводиться купувати за кордоном за цінами європейських хабів плюс транспортування і платити валютою. Ці гроші йдуть із бюджету й резервів, які вже тримають на собі оборонні видатки. Тому заблокована площа — це не локальний спір, а додаткова претензія на валюту в найгірший момент року.

Для домогосподарств механізм працює двома каналами. Перший — тарифи, які держава тримає нижче вартості імпортного газу. Другий — субсидія, що закриває різницю, тобто публічні гроші, не витрачені на щось інше. Коли обсяги імпорту зростають, ця різниця більшає, і тиск виходить назовні або вищими рахунками згодом, або більшою дірою в бюджеті зараз. Пік споживання припадає на січень, але закупівлі та закачування в сховища, від яких залежить зима, відбуваються за місяці до того.

Є й повільніший, значно шкідливіший ефект — інвестиційний. Газова свердловина — це багаторічне вкладення капіталу з окупністю на десятиліття. Інвестори, які дивляться на Україну, вже закладають у ціну воєнний ризик, ракетні удари й імовірність знищення інфраструктури. Чого вони не вміють оцінити, так це ризику, що вже видану ліцензію можна заморозити адміністративним шляхом. Капітал не вимагає безпечної країни. Він вимагає передбачуваних правил, і відчуття їх відсутності підвищує вартість кожного наступного ліцензійного раунду, а не лише цього.

Далі варто стежити за трьома речами. Чи знімуть блокування Жуківської площі до того, як опалювальний сезон увійде в силу. Чи йдуть запаси в сховищах за траєкторією, яка дозволяє пройти зиму без аварійних закупівель. І чи прийдуть на наступні ліцензійні аукціони серйозні учасники, а не формальні. Разом це покаже, чи є власний видобуток стратегічним активом, який держава справді захищає, чи ресурсом, який вона втрачає одразу у два способи.